Психологія

1. Проблема свідомості – одна з найважливіших і загадкових. Вона як філософська категорія має складну і суперечливу історію, характеризується багатозначністю підходів і тлумачень. Це свідчить, водночас, про пильну увагу філософів до проблеми свідомості, актуальність якої пояснюється тим, що:

– без з'ясування природи людської свідомості не можна визначити місце і роль людини в світі, особливості її взаємовідносин з навколишньою дійсністю;

– питання про сутність свідомості, про її зв'язок з буттям є одним із найважливіших світоглядних і методологічних аспектів кожного філософського напрямку;

– всі проблеми сучасної суспільної практики органічно пов'язані з дослідженнями свідомості. Це стосується гострих і актуальних проблем суспільного розвитку, взаємодії людини і техніки, відношення науково-технічного прогресу та природи, проблем виховання, спілкування людей тощо.

Одним із важливих філософських питань завжди було і залишається питання про зв'язки між свідомістю й буттям.

Матеріалістична позиція, виходячи з примату буття над свідомістю, не відкидає того, що людська діяльність завжди передбачає свідомість, що вона "пронизана" свідомістю. Буття виступає як більш широка система, всередині якої свідомість є специфічною умовою, засобом, "механізмом" вписування людини в цю цілісну систему буття.Отже, вторинність людської свідомості стосовно людського буття виступає як вторинність елементу стосовно системи, вторинність умови й передумови відносно цілісної структури діяльності.Свідомість – це особлива форма відображення, регуляції та управління ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе та своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-перетворювальної діяльності.Матеріалістична філософія, виходячи з принципу матеріальної єдності світу, органічної включеності людини в цілісність живої і неживої природи, розглядає свідомість як властивість високоорганізованої матерії – мозку. Тому необхідно простежити генетичні витоки свідомості саме в тих формах організації матерії, які передують людині в процесі її еволюції.Важливішою передумовою такого дослідження є аналіз відображення форми матеріальної взаємодії, на основі якої виникають психіка та свідомість.Відображення – це здатність матеріальних явищ, предметів, систем відтворювати у своїх властивостях особливості інших явищ, предметів, систем в процесі взаємодії з ними.Підхід у дослідженні відображення має бути послідовно генетичним, історичним. Слід розглядати розвиток конкретних форм та видів відображення, їх ускладнення, вдосконалення в процесі розвитку форм руху матерії.

Характер відображення залежить від:

– природи впливу;

– особливостей, якісної специфіки тіла, що відображає. Тобто поява більш складних матеріальних об'єктів зумовлює появу нових, більш складних форм відображення.Так, найбільш простим матеріальним об'єктам відповідає фізична форма відображення. З появою білкових тіл виникає біологічна форма відображення – чуттєвість.Виникнення живої речовини супроводжувалося появою ще більш складної біологічної форми відображення – подразливості. Це властивість найпростішої живої речовини відповідати на вплив зовнішнього світу (поворот голівки соняшника за сонцем протягом дня).Більш складною властивістю живої речовини є відчуття, що виникає на основі ускладнення подразливості. Відчуття – це певний внутрішній стан живої речовини, який полягає в мобілізації можливостей організму, його ресурсів для здійснення реальних дій, необхідних для задоволення потреб організму.Форми відображення в живій природі розвиваються в напрямку зростання ролі цього внутрішнього стану мобілізації, настройки організму на розв'язання життєвих задач.Виникнення відчуттів пов'язано з формуванням особливої матеріальної структури, що відповідає за відображення, – нервової тканини, яка поступово розвивається у складні нервові системи.Спочатку примітивні нервові клітини під впливом зовнішнього середовища спеціалізуються, відбувається розподіл функцій між окремими групами нервових клітин. Потім виникає центральна нервова система, тобто дії організму регулюються з одного центру – головного мозку.Відчуття є елементарною формою психічного. Більш складною формою є сприйняття та уявлення. Сприйняття – це синтез відчуттів, отриманих від різних органів чуття. Уявлення – це здатність зберігати образ предмета в мозку не лише тоді, коли предмет безпосередньо впливає на органи чуття, а й тоді, коли цього впливу немає.Крім відчуттів, які дають безпосереднє знання про світ, людині властива вища форма прояву свідомості – понятійне мислення. Лише людині властиві вищі психічні функції – мислення, пам'ять, воля, емоції.Свідомості відповідає специфічно людський спосіб буття в світі, взаємодія зі світом. Цим способом є практика, тобто практично-перетворювальне ставлення до дійсності, за допомогою якого людина створює своє "неорганічне тіло", "другу природу" і взагалі творить культуру. Формування культури на основі практики спричиняє виникнення свідомості. В останній з необхідністю фіксуються навички, способи, норми практичної діяльності. Оскільки ці навички, способи та норми мають суспільну природу, тобто виникають, реалізуються та відтворюються в сумісній, колективній діяльності, то і форми відображення, в яких вони закріплюються, завжди мають соціальний характер.Навички, способи, норми практичної діяльності завжди передбачають певне спілкування людей, їх кооперацію. Звідси – людська свідомість має суспільну природу.

2. Визначення відображення як загального властивості матерії притаманне МАРКІСТСКО-ленінської матеріалістичної філософії. Суть цієї властивості полягає в тому, що матеріальні системи можуть так чи інакше змінюватися при взаємодії з іншими матеріальними системами. Ця філософська концепція сходить ще до французького матеріалізму XVIII століття.Залежно від рівня розвитку матерії розрізняються і форми відображення. Світи неживої природи, рослин і тварин, а особливо людини характеризуються якісно різним втіленням цієї властивості. Для неживої природи в основному характерна зміна структури, а форми відображення, властиві живим організмам, пройшли ряд еволюційних ступенів.Вихідною формою відображення була подразливість, тобто здатність організму реагувати на зовнішні впливи і явища.На наступному етапі з’являється чутливість (здатність до відчуття). Виникнення цієї форми обумовлено формуванням нервової тканини – особливої структури, відповідальної за відображення.

Розвиток сприйняття дозволило організмам не тільки відображати розрізнені об’єкти та явища, а й суттєві зв’язки між ними.

І, нарешті, вінцем цього розвитку стало свідомість. Особливість свідомості полягає в тому, що суб’єкт не тільки пасивно сприймає навколишню реальність, а й активно діє. Ці дії можуть бути спрямовані на творчість, оперування різними поняттями, напрямок сприйняття на ті чи інші об’єкти залежно від бажань і потреб.

3. Відображення в марксистсько-ленінській філософії — загальна властивість матерії^{HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_(%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%8F)"[1]}, яка має «властивість, по суті споріднену з відчуттям, властивість відображення»^[2], що виявляється в здатності матеріальних систем відтворювати визначеність інших матеріальних систем у формі зміни власної визначеності в процесі взаємодії з ними. Пріоритет у використанні категорії відображення в діалектичному матеріалізмHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BC"і належить Леніну^{HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_(%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%8F)"[3]}, хоча сам концепт відображення сходить до французького матеріалізму XVIII століття, один із представників якого Дені Дідро стверджував: «здатність відчуття є загальна властивість матерії або продукт її організованості»^[4]. Приватними і специфічними формами відображення є інформація, відчуття і свідомість.

Говорячи про відображення дійсності нашими органами чуття, діалектичний матеріалізм підкреслює, що дійсність пізнавана, що ніякої перешкоди між «явищем» і «річчю в собі» немає, що пізнання — це процес, який дедалі повніше відкриває перед нами закони розвитку дійсності. Таким чином, марксистсько-ленінська теорія відображення використовує зазначену оптичну аналогію в цілях критики агностицизму, але не робить ні найменшої поступки на користь механіцизму, розкриваючи і підкреслюючи специфіку розумових процесів.

Еволюція форм відображення

·         Подразливість — вихідна форма відображення, здатність до реакції.

·         Чутливість — здатність до відчуттям, що є початковою формою психіки тварин. Чутливість розуміє під собою наявність нервової тканини — «особливої ​​матеріальної структури, відповідальної за відображення»

·         Сприйняття — не тільки диференційоване сприйняття властивості і відносини речей, але й відображення значного числа істотних в біологічному відношенні зв'язків у навколишньому світі.

·         Свідомість — припускає не тільки вплив на суб'єкт ззовні, але й активну дію самого суб'єкта, його творчу активність, яка проявляється у вибірковості й цілеспрямованості сприйняття, у відволіканні від одних предметів, властивостей і відносин і фіксуванні інших, у перетворенні почуттів, образу в логічну думку, в оперуванні понятійними формами знання^[5].

·          

4. Для справді наукової, діалектико-матеріалістичної філософії неприйнятна позиція так званого ''вульгарного матеріалізму, типовими представниками якого в XIX столітті були німецькі природодослідники Л.Бюхнер, К.Фогт, Я.Мо-лешот, які не бачили якісної відмінності ідеального від матеріального, зводили перше до другого. Звичайно, як вираз цієї позиції наводять висловлення К.Фогта: ''думка знаходиться майже в такому ж відношенні до головного мозку, як жовч до печінки''1. Суть вульгарного матеріалізму полягає в тому, що відношення між матерією і свідомістю мисляться на зразок відношень між нею й іншими її властивостями — фізико-хімічними, біологічними; робляться спроби пояснити думку, спираючись тільки або головним чином на склад, структуру, функціонування мозку. Прояви такого вульгарно-матеріалістичного підходу трапляються і в наш час, коли, наприклад, людське мислення уподібнюють до операцій, що здійснюються комп'ютерною технікою. В певних, точно визначених межах, така аналогія може бути проведена, бо, як було вже сказано, можливе моделювання математичних і формально-логічних операцій, але поза цими межами аналогія між людиною і машиною є неправомірною. Адже мислить не мозок сам по собі, а людина за допомогою мозку, та й не ізольована людина, а як член суспільства. Людина ж має не тільки здатність мислити, а й різноманітні потреби, інтереси, бажання, прагнення, емоції, переживання — і все це включається в структуру її свідомості. Найскладніша машина — комп'ютер — цього позбавлена, в неї немає суб'єктивності, їй не властиві душевність і духовність. Комп'ютери - це техніка, і треба вміти правильно, ефективно нею користуватися і подбати про те, щоб ця техніка не була спрямована проти людства.Свідомість звичайно визначається як особлива властивість високоорганізованої матерії. Як така, свідомість суттєво відрізняється від інших властивостей матерії і є навіть її (матерії) відносною протилежністю. Цю протилежність не слід зводити в абсолют, відривати свідомість від матерії. Це було б помилкою, протилежною тій, яку робить вульгарний матеріалізм, котрий ототожнює свідомість з матерією, ідеальне з матеріальним.Ідеальне, як і свідомість, не має самобуття, не є субстанцією. Воно породжується матеріальним началом, залежить від нього, ''вписується'' в матеріальну єдність світу.Залежність ідеального від матеріального виявляється в трьох відношеннях: 1) ідеальне (образи, думки, ідеї тощо) є продуктом діяльності матеріального органу (людського мозку); воно ''будується'' на основі нервово-фізіологічних процесів, нейродинамічних структур, які утворюються в мозку; 2) ідеальне має своїм початком відображення об'єктивного, матеріального світу; 3) ідеальне відображення дійсності виникає і функціонує на основі чуттєво-предметної, матеріально-практичної діяльності і спілкування між людьми, причому воно відіграє роль суттєвої ланки в цій діяльності.Залежність психіки, включаючи найвищий її прояв -свідомість, від центральної нервової системи, від процесів вищої нервової діяльності неспростовно доводиться величезною сукупністю фактів,.даних спостережень і експериментів. Ґрунтовні дослідження закономірностей і механізмів вищої нервової діяльності тварин і людини провели відомі вчені І.М.Сеченов, І.П.Павлов, О.О.Ухтомський, М.О.Бернштейн, І.С.Беріташвілі й інші. Вивчення структури й діяльності головного мозку триває, відкриваючи все нові й нові їх сторони.За сучасними уявленнями, найвищий відділ головного мозку людини, який безпосередньо ''завідує'' психічною діяльністю і свідомістю, — це кора великих півкуль, яка складається з 13-15 мільярдів нервових клітин — нейронів, кожний з яких має кілька тисяч контактів (синапсів) з іншими нейронами і може знаходитись у кількох різних станах. ''Інформаційна місткість'' людського мозку, його пізнавальні можливості надзвичайно великі. Навіть найздібніша і ерудо-вана людина, яка засвоїла колосальну кількість інформації, використовує лише невелику частину (кілька відсотків) можливостей свого мозку; вони практично безмежні.У корі великих півкуль є спеціалізовані центри й ділянки, але в той же час мозок працює як цілісна динамічна система, яка визначається надзвичайною пластичністю і широкими можливостями компенсації ділянок, котрі з якихось причин випали. В її енергетичному забезпеченні, напевно, велика роль належить так званій ретикулярній (сіткоподібній) формації, яка розташована в стовбуровій частині мозку. Повнота, різноманітність, інтегральний характер психічної діяльності, взаємодія інтелектуальних і емоційних процесів залежить від узгодженої діяльності кори, підкірки, стовбурових структур.Залежність свідомості від стану й діяльності мозку не залишає сумнівів у тому, що зі смертю і розпадом мозку зникає й свідомість і що домисли про ''безсмертя душі'' позбавлені будь-якої підстави.Визнаючи безумовно мозок органом мислення і, отже, свідомості, треба знову підкреслити, що мислить мозок не сам по собі, а людина, органом якої є мозок. І людина — це не ''думаючий пристрій'', а жива істота, вершина біологічної еволюції, член суспільства, суб'єкт практичної діяльності, пізнання, спілкування, моральних і інших відносин.Людина не народжується з ''душею'', свідомістю. Не можна погодитися ні з вченням Р. Декарта про ''природжені ідеї'', ні з твердженням Дж.Локка, що у вихідному стані душа - це ''чиста дошка''. Душа не передує своєму певному змісту, а формується разом з ним1. Людина успадковує не душу, не свідомість, а лише можливість стати мислячою істотою; стає вона такою, оволодіваючи людськими формами і способами предметноїдіяльності, вступаючи в спілкування з іншими людьми, засвоюючи історично вироблені форми і зміст культури.

5.  Сутність свідомості, її характерні риси, функції та структура

Свідомість — це діяльне відображення навколишнього світу. А відображення є процесом і результатом встановлення відповідності щодо структур будь-яких систем, які взаємодіють і впливають на їхнє подальше існування.Є різні рівні відображення: перший з них — це відображення у неорганічній природі (результат механічних, фізичних, хімічних процесів і взаємодій); другий — відображення в органічній природі (подразливість, чутливість, психіка); третій — діяльне відображення навколишнього світу суб’єктами, що мають свідомість (соціальне відображення).Свідомість має подвійну природу. З одного боку, вона є результатом розвитку матерії від неструктурованих до структурованих, від елементарних до складних, від неорганічних до органічних, від неживих до живих форм. З другого боку, свідомість є результатом історичного процесу становлення й розвитку людини та суспільства, вона є діяльним, активним відображенням дійсності, суб’єктивним образом об’єктивного світу.

Існує декілька концепцій свідомості:ідеалістична (свідомість відривається від природи й людини, їй приписується незалежне від матеріального носія субстанціональне існування, вона обожнюється, може бути виведена із самої себе);

матеріалістична (свідомість є властивістю високоорганізованої матерії, її активною формою відображення дійсності);

дуалістична (свідомість так само первісна, як і матерія, є вічною або створеною разом з матерією);

вульгарно-матеріалістична (свідомість матеріальна, тобто має не тільки матеріальне походження, а й матеріальну сутність і структуру);

феноменологічна (чиста свідомість, що звільнена від людських установок; світ є її корелятом, результатом конструювання і пізнається в процесі споглядання);

суб’єктивістська (свідомість є чистою суб’єктивністю, іманентністю, вона абсолютна);

структуралістська (свідомість є результатом взаємодії трьох «об’єктивностей»: структури, несвідомого і мови);

біхевіористська[1] (свідомість — це різноманітні психічні стани, що неодмінно виявляються через рухові реакції);

діалектико-матеріалістична (ідеальне є результатом відображення матеріального і детермінується суспільно-історичними процесами).Основні характеристики свідомості: універсальність, об’єктивність, цілеспрямованість, творчість, опосередкованість мовою, соціалізованість, поліструктурність. Універсальність означає, що людина, в принципі, може відображувати будь-які властивості будь-яких предметів. Об’єктивність означає, що свідомість може відображати речі такими, якими вони є насправді.Цілеспрямованість характеризує схильність до цілепокладання, тобто до створення проектів майбутнього і планів дій перед тим, як щось зробити. Творчість характеризує схильність до генерації нових ідей, конструктивних дій, перетворення світу. Опосередкованість мовою проявляється у спиранні на весь попередній досвід людства, який передається через мову. Соціалізованість означає залежність свідомості від ціннісних орієнтацій, потреб, інтересів, історичного розвитку суспільства. Поліструктурність свідчить про наявність у свідомості, по-перше, певних рівнів відображення (підсвідомість, усвідомлення, самосвідомість), по-друге, компонентних елементів (знання, цінності, норми); по-третє, засобів трансляції (природна мова, штучна мова, системи навчання, технічні засоби і непізнані форми передачі інформації).

6 Суспільна свідомість — це сукупність характеристик свідомості, що є спільними для певних соціальних груп або для суспільства в цілому. Вона постає, по-перше, як результат об’єктивного процесу розвитку суспільства, по-друге, як програма, що керує діяльністю суспільства, по-третє, як основа духовного виробництва, по-четверте, як самоцінне духовне життя. Носіями суспільної свідомості можуть бути окрема особистість, соціальна група (нація, клас, конфесія, маргінальний прошарок, кримінальне угрупування тощо) або людство в цілому. Суспільна свідомість щодо духовного життя індивіда постає як щось об’єктивне, суперечливе. Духовне життя окремої людини містить у собі елементи свідомості того суспільства і тих соціальних груп, членом яких вона є, а також неповторні індивідуальні риси. Тобто суспільна свідомість є чимось спільним для індивідів і окремих соціальних груп; водночас вона є унікальною для індивіда, соціальної групи стосовно людства.Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить масовій свідомості. Існує два аспекти розуміння її сутності:
з одного боку, масова свідомість притаманна певним носіям (соціальним групам), а з другого боку, вона інтегрує в собі духовно-ідеологічне й побутово-психологічне відображення об’єктивної дійсності, елементи теоретичної і буденної свідомості.Буденна і теоретична свідомість характеризують ступінь глибини відображення дійсності. Причому буденна свідомість формується на основі повсякденного досвіду людей і містить у собі емпіричні знання про об’єктивні процеси, погляди, настрої, традиції, почуття, волю, а теоретична свідомість виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді науково обґрунтованої системи поглядів (проблеми, ідеї, гіпотези, концепції, теорії).За історичними типами світогляду суспільна свідомість поділяється на міфологію (від грец. μιθος — оповідь, переказ і λόγος — слово, наука), релігію (від лат. religio — побожність), філософію (від грец. φιλος — любов, любитель і ςοφια — мудрість).За рівнями відображення дійсності суспільна свідомість поділяється на суспільну психологію та ідеологію. Суспільна психологія являє собою сукупність почуттів, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму їхніх повсякденних інтересів. Вона виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Важливою особливістю загального процесу формування суспільної свідомості є цілеспрямований розвиток соціально-психологічних стереотипів мислення та діяльності. В цьому процесі суспільна психологія виступає як стихійна, консервативна основа збереження і закріплення пережитків, негативних стереотипів минулого в свідомості людей.Ідеологія являє собою сукупність ідей, поглядів, що у систематизованій, логічно стрункій формі відображає соціально-економічні умови життя людей. Вона є вищим науково-теоретичним рівнем акумулювання духовних цінностей. Історія вітчизняної філософії має період панування ідеологічних постулатів та догм марксизму. Так звані три складові частини марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм, політекономія марксизму і теорія наукового комунізму) в той час набули чинності офіційної ідеології. З їхньою допомогою з ідеології був значною мірою вихолощений творчо-гуманістичний зміст, загальнолюдська, демократична, моральна основа. Старий зміст ідеологічних принципів був також пов’язаний з ідеологічним диктатом, духовним насиллям над особистістю, маніпулюванням її свідомістю, практично не залишав місця для своєрідності індивідуальних проявів особистості. Нова якість сучасного розуміння ідеології полягає в утвердженні духу суверенності та незалежності ідейних, ідеологічних орієнтацій особистості, свободи визначення світоглядних ідеалів, заборону насильницького нав’язування будь-яких поглядів. Конструктивна ідеологія має адекватно відбивати буття, виходячи з ідеалів гуманізму, вільної ідейної орієнтації та плюралізму. Межа між соціальною психологією та ідеологією відносна.Нарешті, найважливішими елементами структури суспільної свідомості є її форми: політика, мораль, право, мистецтво тощо.

7. Феноменологія (грец. - те, що з'являється, і logos - . вчення) - наука про свідомість як специфічний вид реальності, духовно-емоційного буття, про явища (феномени) свідомості і їх смисли, які можна аналізувати науково.Проблема свідомості, її виникнення (природа) настільки складна, що, на думку грузинського філософа М. Мамардашвілі, взагалі "не піддається теоретизації". Однак, починаючи з Нових часів, феномен свідомості активно досліджується, в т. ч. в теоретичному аспекті.У процесі з'ясування сутності свідомості дослідники наголошують на особливості як специфічному прояві інтелектуальної і чуттєвої життєдіяльності людини, завдяки якій вона одержує знання про навколишню дійсність, інтелектуально усвідомлює її. Ці відомості забезпечуються діяльністю мозку, який перетворює інформацію про зовнішній світ в ідеальні образи, уявлення, поняття, ідеали та інші акти свідомості, надає їх результатам характеристик ідеально-суб'єктивної реальності. Свідомість -- головна, найвища складова психіки як духовної організації людини, сукупності таких душевних якостей індивіда, як здатність мислити і відчувати, пам'ятати і забувати, згадувати і передбачати, любити і ненавидіти.Найяскравішим виразником і показником людської свідомості є розум - здатність мислити і розуміти (у грецькій філософії - це нус, в латинському варіанті - інтелект). Тільки завдяки йому відбувається такий процедурний акт свідомості як мислення - вищий ступінь людського пізнання, інформаційна діяльність мозку, що набуває якості опосередкованого, узагальненого відображення об'єктивної реальності. У дослідження свідомості свій внесок зробив французький філософ, основоположник європейського класичного раціоналізму, автор вчення про розум Р. Декарт.Завдяки розуму відбувається процес розуміння - процедура духовно-практичного освоєння, смислового опанування дійсності. Надаючи винятково важливого значення категорії "розуміння", німецький філософ В. Дільтей вважав проблему розуміння найголовнішою у філософії. При цьому предметом розуміння, згідно з Дільтеєм, є життя, "світ людини", її життєвий досвід. Філософія, як зазначає він, не повинна бути умоглядною, відірваною від людини метафізикою, тобто абстрактною дисципліною. Єдиним об'єктом філософської уваги має бути розуміння конкретного життя, яке безпосередньо переживається людиною. Розуміння відбувається в таких формах, як судження (форма логічного міркування) і здоровий глузд (буденне мислення, життєво-практичне міркування). Людині також притаманний практичний розум - здатність до вільного (морального) самовизначення, не пов'язаного безпосередньо з вимогами зовнішньої доцільності. Розум, судження, розуміння, інтелект забезпечують усвідомлення людиною свого Я, самоспоглядання, самовизначення, свідоме формування власного світоставлення як прагматичного, тобто підпорядкованого міркуванням корисності, доцільності, а також зумовленого ціннісними настановами, орієнтаціями, тобто міркуваннями ідеального ряду. Саме ідеальне характеризує сутнісний зміст людської свідомості, забезпечує її існування не лише в індивідуальному, але й у надіндивідуальному (суспільна свідомість) вимірах.У науковій літературі представлені різні концепції ідеального як специфічної форми відображення дійсності. Усі вони так чи інакше визнають і простежують зв'язок утворення ідеальних форм свідомості з функціонуванням мозку. За даними науки, існування ідеального (такими є психіка і свідомість) забезпечується функціонуванням складних і тонких механізмів мозку. Його 20 млрд клітин, кожна з яких має 8 тис. контактів з іншими клітинами, сприймають і опрацьовують інформацію об'єктивного світу, перетворюють її на "суб'єктивні образи об'єктивного світу", породжують міркування, бажання, прагнення, переживання, емоційні напруги, очікування, надії та сподівання - все, що характеризує світ людської психіки.Сучасний американський філософ Деніел Деннет (нар. 1942) вважає, що свідомість - це такий процесуальний вид діяльності, коли окремі "інформаційні кадри", які "постачаються" чуттєвими органами, переробляються мозком у цілісну "картину". Тобто свідомість "виробляється", за Деннетом, всім людським організмом, а не окремою його частиною.

Природничі науки прагнуть з'ясувати генезис свідомості, кібернетично змоделювати її механізми, створити "штучний інтелект". Зокрема, еволюційна концепція свідомості, спираючись на принцип відображення як на загальну властивість матерії відтворювати певним об'єктом ознаки і властивості інших об'єктів, що взаємодіють з ним, простежує, як упродовж мільйонів років еволюції жива природа поступово породжувала дедалі складніші форми реагування на зовнішні збудники, тобто такі феномени, як подразливість, чуттєвість, психіку, свідомість. Перехід від елементарних, найпростіших форм відображення до такого складного її вияву як свідомість став якісним стрибком у розвитку природи.