6. Поверхня океану являє собою арену
взаємодії гідросфери та атмосфери. Межа розділу між океаном та атмосферою не є
різкою границею між рідкою і газоподібною оболонками Землі. Океанічна поверхня
являє собою транзитну зону, де здійснюється взаємодія та обмін речовиною й
енергією між оболонками планети. Це своєрідна сполучна ланка в ланцюгу
взаємодії океану й атмосфери.
Повітря й
верхній шар води в океані перебувають у постійному контакті. Якщо повітря
тепліше від води, то тепло переноситися з атмосфери у воду; якщо теплішою
виявиться вода, перенесення тепла відбуватиметься в протилежному напрямку.
Тенденція перенесення завжди спрямована до вирівнювання температури.
Перенесення тепла з океану в атмосферу здійснюється через поверхню океану
шляхом турбулентного обміну. Якщо вода тепліша за повітря, то повітря, яке
перебуває в контакті з водною поверхнею, нагрівається доти, поки температура не
вирівняється. Чим більша різниця температур, тим більша швидкість перенесення
тепла. Однак для встановлення рівноваги між повітрям і водою недостатньо однієї
рівності їх температур. Крім перенесення явного тепла, яке нагріває повітря,
існує ще й перенесення тепла випаровування. Тільки за умови одночасного
дотримання рівності температур повітря й води та насиченні повітря водяною
парою вода й повітря перебувають у стані рівноваги. Контактуючи з більш теплою
водою, повітря потребує більшого вмісту водяної пари, щоб залишатися насиченим.
8 ихий океан відчуває на собі всі ті ж негативні
наслідки антропогенних впливів, що й інші океани:
переловили риби та інших морських тварин;
теплове, шумове, нафтове забруднення;
забруднення отрутохімікатами і побутовими стоками;
радіоактивне зараження і т. д.
У результаті виявилися
сильно підірваними біологічні ресурси багатьох промислових риб (оселедці,
анчоус, лососеві, тріска, камбала, палтус та ін), і багато високопродуктивні
райони втрачають своє значення. Останнє відноситься не тільки до околичних
морів (Японське, Південно-Китайське та ін), а й до відкритої частини океану.
Становище ускладнюється тим, що переважна частина найбільш цінних риб все життя
або більшу її частину проводять в прибережних водах, де особливо велике
забруднення материковим стоком, що містить різні отруйні речовини та патогенні
бактерії. Це веде не тільки до скорочення видів і популяцій, а й до
захворювання риб, а також і людей.
Прикладом може послужити японське місто Мінімата, що став знаменитим тим, що в
1953 р. більше ста його мешканців захворіли невідомою хворобою. З’ясувалося, що
вони вживали в їжу рибу, концентрація ртуті в якій в сотні разів перевищувала
допустиму. Хвороба «Мінімата» повторилася в Японії в 1976 р., вона вразила
кілька сотень людей, зокрема близько 70 зі смертельним результатом.
Висловлюються думки, що масові самогубства кашалотів, що викидаються на берег,
викликані дією ртуті на їх нервову систему і координацію рухів. В даний час
відомі й інші захворювання морських тварин і людей, пов’язані з забрудненням
вод океану. У багатьох прибережних акваторіях велика і теплове забруднення, яке
виникає в результаті скидання в океан відпрацьованих вод теплових і атомних
електростанцій. Через це змінюється склад біоценозів. Теплове забруднення
яскраво виражено в районі Японських о-вів і у західних берегів Північної
Америки.
Найбільшу увагу
світової громадськості приваблює забруднення океану сирою нафтою і
нафтопродуктами. У цьому відношенні Тихий океан — найменш забруднена акваторія
Світового океану (якщо не вважати Північний Льодовитий). За танкерної
навантаженні він займає третє місце після Атлантичного океану і Індійського
океану.
Нафтовою плівкою
повністю покриті Південно-Китайське і Жовте моря, великою мірою зона у
Панамського каналу, вздовж берегів Північної Америки, течія Куросіо, морські
підходи до Японії з півдня і південного заходу. Зростає забруднення нафтою
північній частині Тихого океану, а ця обставина має особливе значення, так як
нафта, розлита в холодних північних морях, може зберігатися значно довше, ніж у
більш південних теплих.
Особливе місце в
розглянутій проблемі займає радіоактивне забруднення океану внаслідок триваючих
випробувань ядерної зброї під землею, скидів в океан рідких відходів атомних
станцій та захоронення радіоактивних відходів у контейнерах на дні океану. Так,
максимальна концентрація стронцію-90 спостерігається в Тихому океані поблизу
атолів Бікіні і Еніветок (в архіпелазі Маршаллових о-вів), де США проводили
випробування атомної і водневої зброї.
Сучасний стан океану
характерне тим, що основні поля забруднення від берегів течіями поширюються у
відкриті райони, вражаючи найбільш вразливі екосистеми: коралові рифи, зони
апвелінгу і т. п. Тривалий час океан сам себе повністю очищав, але тепер
масштаби забруднення стали настільки великі, що природних процесів вже
недостатньо. Виникла необхідність у спеціальних заходах з охорони морського
середовища, раціонального природокористування в океані, відтворення природних
ресурсів та природних умов.
Створення охоронюваних
акваторій (заповідників, заказників, морських парків) займає чільне місце серед
основних заходів з охорони океану поряд з низкою обмежень у використанні
ресурсів.
У державах Тихоокеанського регіону існує найбільше число охоронюваних
акваторій. Японія має не менше ніж 40 функціонуючими морськими парками у всіх
прибережних природних зонах країни. Один з найбільш відомих — парк Окасахара
поблизу Токіо займає площу 463
га. Філіппіни мають не менше 10 парків; найбільш відомий
тут парк «Сто островів», розташований в одній із заток о. Лусон. Кілька
морських резерватів знаходиться на південній стороні Австралійського
континенту. Але найголовнішою турботою Австралії є збереження коралових
екосистем Великого Бар’єрного рифа. У водах рифа налічується не менше 200 видів
коралів, різноманітний світ риб та інших морських тварин. Площа морського парку
— 260 тис. км2. Збереження рифа ускладнюється тим, що в надрах регіону є запаси
гостродефіцитної для Австралії нафти.
Морські парки
організовані та іншими державами Тихоокеанського регіону (Новою Зеландією, США
та ін.) Серед найбільш відомих — морські парки Гавайських і Галапагоських
о-вів. Перший морський заповідник Росії був створений в затоці Петра Великого
(Японське море). Заповідник знаходиться на контакті помірній і субтропічній зон
в області холодного Приморського і теплого Цусимского течій. У ньому взяті під
охорону еталонні ділянки затоки, ведеться досвідчена робота з розведення
морських безхребетних (устриць, морських гребінців та ін), проводяться
екскурсії.
