Тихий океан

6. Поверхня океану являє собою арену взаємодії гідросфери та атмосфери. Межа розділу між океаном та атмосферою не є різкою границею між рідкою і газоподібною оболонками Землі. Океанічна поверхня являє собою транзитну зону, де здійснюється взаємодія та обмін речовиною й енергією між оболонками планети. Це своєрідна сполучна ланка в ланцюгу взаємодії океану й атмосфери.

Повітря й верхній шар води в океані перебувають у постійному контакті. Якщо повітря тепліше від води, то тепло переноситися з атмосфери у воду; якщо теплішою виявиться вода, перенесення тепла відбуватиметься в протилежному напрямку. Тенденція перенесення завжди спрямована до вирівнювання температури. Перенесення тепла з океану в атмосферу здійснюється через поверхню океану шляхом турбулентного обміну. Якщо вода тепліша за повітря, то повітря, яке перебуває в контакті з водною поверхнею, нагрівається доти, поки температура не вирівняється. Чим більша різниця температур, тим більша швидкість перенесення тепла. Однак для встановлення рівноваги між повітрям і водою недостатньо однієї рівності їх температур. Крім перенесення явного тепла, яке нагріває повітря, існує ще й перенесення тепла випаровування. Тільки за умови одночасного дотримання рівності температур повітря й води та насиченні повітря водяною парою вода й повітря перебувають у стані рівноваги. Контактуючи з більш теплою водою, повітря потребує більшого вмісту водяної пари, щоб залишатися насиченим.

8 ихий океан відчуває на собі всі ті ж негативні наслідки антропогенних впливів, що й інші океани:
переловили риби та інших морських тварин;
теплове, шумове, нафтове забруднення;
забруднення отрутохімікатами і побутовими стоками;
радіоактивне зараження і т. д.

У результаті виявилися сильно підірваними біологічні ресурси багатьох промислових риб (оселедці, анчоус, лососеві, тріска, камбала, палтус та ін), і багато високопродуктивні райони втрачають своє значення. Останнє відноситься не тільки до околичних морів (Японське, Південно-Китайське та ін), а й до відкритої частини океану. Становище ускладнюється тим, що переважна частина найбільш цінних риб все життя або більшу її частину проводять в прибережних водах, де особливо велике забруднення материковим стоком, що містить різні отруйні речовини та патогенні бактерії. Це веде не тільки до скорочення видів і популяцій, а й до захворювання риб, а також і людей.
Прикладом може послужити японське місто Мінімата, що став знаменитим тим, що в 1953 р. більше ста його мешканців захворіли невідомою хворобою. З’ясувалося, що вони вживали в їжу рибу, концентрація ртуті в якій в сотні разів перевищувала допустиму. Хвороба «Мінімата» повторилася в Японії в 1976 р., вона вразила кілька сотень людей, зокрема близько 70 зі смертельним результатом.
Висловлюються думки, що масові самогубства кашалотів, що викидаються на берег, викликані дією ртуті на їх нервову систему і координацію рухів. В даний час відомі й інші захворювання морських тварин і людей, пов’язані з забрудненням вод океану. У багатьох прибережних акваторіях велика і теплове забруднення, яке виникає в результаті скидання в океан відпрацьованих вод теплових і атомних електростанцій. Через це змінюється склад біоценозів. Теплове забруднення яскраво виражено в районі Японських о-вів і у західних берегів Північної Америки.

Найбільшу увагу світової громадськості приваблює забруднення океану сирою нафтою і нафтопродуктами. У цьому відношенні Тихий океан — найменш забруднена акваторія Світового океану (якщо не вважати Північний Льодовитий). За танкерної навантаженні він займає третє місце після Атлантичного океану і Індійського океану.

Нафтовою плівкою повністю покриті Південно-Китайське і Жовте моря, великою мірою зона у Панамського каналу, вздовж берегів Північної Америки, течія Куросіо, морські підходи до Японії з півдня і південного заходу. Зростає забруднення нафтою північній частині Тихого океану, а ця обставина має особливе значення, так як нафта, розлита в холодних північних морях, може зберігатися значно довше, ніж у більш південних теплих.

Особливе місце в розглянутій проблемі займає радіоактивне забруднення океану внаслідок триваючих випробувань ядерної зброї під землею, скидів в океан рідких відходів атомних станцій та захоронення радіоактивних відходів у контейнерах на дні океану. Так, максимальна концентрація стронцію-90 спостерігається в Тихому океані поблизу атолів Бікіні і Еніветок (в архіпелазі Маршаллових о-вів), де США проводили випробування атомної і водневої зброї.

Сучасний стан океану характерне тим, що основні поля забруднення від берегів течіями поширюються у відкриті райони, вражаючи найбільш вразливі екосистеми: коралові рифи, зони апвелінгу і т. п. Тривалий час океан сам себе повністю очищав, але тепер масштаби забруднення стали настільки великі, що природних процесів вже недостатньо. Виникла необхідність у спеціальних заходах з охорони морського середовища, раціонального природокористування в океані, відтворення природних ресурсів та природних умов.

Створення охоронюваних акваторій (заповідників, заказників, морських парків) займає чільне місце серед основних заходів з охорони океану поряд з низкою обмежень у використанні ресурсів.
У державах Тихоокеанського регіону існує найбільше число охоронюваних акваторій. Японія має не менше ніж 40 функціонуючими морськими парками у всіх прибережних природних зонах країни. Один з найбільш відомих — парк Окасахара поблизу Токіо займає площу 463 га. Філіппіни мають не менше 10 парків; найбільш відомий тут парк «Сто островів», розташований в одній із заток о. Лусон. Кілька морських резерватів знаходиться на південній стороні Австралійського континенту. Але найголовнішою турботою Австралії є збереження коралових екосистем Великого Бар’єрного рифа. У водах рифа налічується не менше 200 видів коралів, різноманітний світ риб та інших морських тварин. Площа морського парку — 260 тис. км2. Збереження рифа ускладнюється тим, що в надрах регіону є запаси гостродефіцитної для Австралії нафти.

Морські парки організовані та іншими державами Тихоокеанського регіону (Новою Зеландією, США та ін.) Серед найбільш відомих — морські парки Гавайських і Галапагоських о-вів. Перший морський заповідник Росії був створений в затоці Петра Великого (Японське море). Заповідник знаходиться на контакті помірній і субтропічній зон в області холодного Приморського і теплого Цусимского течій. У ньому взяті під охорону еталонні ділянки затоки, ведеться досвідчена робота з розведення морських безхребетних (устриць, морських гребінців та ін), проводяться екскурсії.